Сутність та завдання кадрового забезпечення як засобу сприяння функціонуванню держави та її органів

Прийняття Декларації про державний суверенітет України спричинило незворотний рух у частині переходу нашої держави від командно-адміністративної системи управління суспільством до держави з ринковою економікою, яка по-новому будує свої відносини з суспільством, окремим громадянином. Визнання людини як найвищої соціальної цінності одночасно покладає на державу певні обов’язки, зокрема, згідно з ч.2 ст.3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, де проголошення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Це зайвий раз підкреслює, що вся її діяльність має чітко визначену спрямованість, де виконання покладених на державу функцій має своїм орієнтиром забезпечення прав і свобод людини. Це, відповідно, обумовлює необхідність забезпечення такої діяльності належними ресурсами, у тому числі, людськими. Тому питання кадрового забезпечення, в аспекті створення дієвого та високоефективного державного апарату, що здатен відповідно до сучасних умов виконувати ті чи інші функції держави, завжди були актуальними у правовій науці, у тому числі й у теорії адміністративного та трудового права, теорії управління.